Скляне прокляття - Страница 9

Він зробив короткий випад і повернувся на вихідну позицію.

— Ваші рефлекси ще нівроку, — констатував він. — Що ж, хотілося б мені бачити, скільки ви протримаєтеся. До бою! — Він зайняв бойову позицію.

Уїлсон досить непогано знав історію виникнення фехтування, види фехтувальної зброї і ті прийоми, які застосовують у бою офіцери французької армії. Лакомб спробував дістати його на відстані, не сходячись упритул. Випад — крок назад. Випад — крок назад. Досить витончений прийом, і на відкритій місцевості він був би цілком ефективним і доцільним, проте в тісному приміщенні не спрацьовував. Уїлсон же, навпаки, підпустив супротивника якомога ближче, очікуючи слушної нагоди, щоб завдати нищівного удару. Нарешті, він зробив несподіваний крок уперед, описав шпагою дугу і здійснив глибокий випад у бік супротивника. Лакомб позадкував, наштовхнувся на стілець і втратив рівновагу. Щоб виправити свою помилку, він скочив на ноги й відступив до суміжної кімнати.

У свої сорок п’ять років він був іще досить жвавим, проте сили й дихання йому вже явно не вистачало. А саме цього в Уїлсона було вдосталь, і він уже наладнався вибити клинок із руки Лакомба. Британець зробив новий випад, але промахнувся, і його клинок обрушився на розібраний телескоп, що стояв на столі. Лакомб завив від люті й кинувся на Уїлсона, безладно вимахуючи своєю короткою шпагою і бажаючи лише одного — помститися за зіпсований унікальний прилад. Тепер його випади зробилися марними й непередбачуваними. Уїлсон парирував їх, відхиляючись то в один, то в інший бік, щоб уже остаточно виснажити супротивника.

Далі все сталося з блискавичною швидкістю.

Франсуа Лакомб кинувся в атаку, спіткнувся й одразу ж наштовхнувся на клинок Уїлсона. Гортанно скрикнувши, француз заточився і впав на підлогу. Шпага британця простромила йому груди.

Уїлсон витяг клинок, витер його об штани Лакомба й поклав у піхви. А потім, навіть не глянувши на супротивника, відчинив двері.

На порозі стояв швейцар Філбі, втупившись у нього широко відкритими від страху очима.

— Сер Уїлсон? — Він подивився на француза, котрий лежав на підлозі. — Я почув якийсь шум… Боже милий, що тут сталося?

— Справа честі, — відповів астроном. — Ми бесідували, і мсьє Лакомб раптом почав верзти казна-що — він насмілився зачепити честь нашої королеви. Я попросив його взяти свої слова назад, та він відмовився. Довелося вжити крайніх заходів.

Філбі розгубився.

— Але ж це просто жахливо! Ми маємо негайно повідомити про це поліцію.

— Звісно, що маємо. Проте в мене обмаль часу, друже мій. Чи не могли б ви зробити це замість мене?

— Я… Так, слухаюся, сер!

Старий вийшов, а на обличчі Уїлсона з’явилася задоволена усмішка. Ніхто йому й слова поганого не скаже — адже він захищав честь королеви. Навпаки! Про нешанобливе ставлення до влади та злі язики французів у Лондоні складали легенди, тож громадська думка також буде на його боці. Крім того, він уже багато років приятелював із начальником поліції, а це вам не баран чхнув. Нічого, якось обійдеться!

Та найголовніше: документи тепер у нього. І він може починати те, на що чекав так багато років…

5

Три дні потому

У солідній будівлі Берлінського університету проводилася підготовка до доповіді про експедицію в гірські райони Північної Африки. Доступ сторонніх на територію було перекрито. Навколо через кожні сто метрів стояли кінні поліцейські. Фасад університету освітлювався смолоскипами, які відкидали відблиски теплого світла на величезну юрбу народу. Біля огорожі зібралися тисячі цікавих, які нетерпляче очікували на прибуття імператорського подружжя. І коли, нарешті, на алеї, що вела до парадного входу, з’явилося розкішне ландо, яке супроводжували п’ятнадцять вершників із особистої охорони вінценосця, з натовпу почулися нестримні радісні вигуки на адресу прибулих. Імператор Вільгельм II і його дружина Августа Вікторія люб’язно привітали шановне зібрання й поспіхом пройшли до приміщення. Снігопад ущух, та вечір був доволі холодним.

Слідом за августійшим подружжям Велику аудиторію почали заповнювати запрошені. Швейцари в парадних лівреях ретельно оглядали кожного гостя, і лише після цього пропускали у двері. Біля входу утворилася черга, й минуло чимало часу, перш ніж останній із запрошених нарешті потрапив усередину.

У будівлі все, здавалося, свідчило про особливу урочистість події. В люстрах і канделябрах сяяли тисячі свічок, утворюючи суцільне море вогнів. І хоча в університеті, так само, як і майже повсюди в Берліні, вже було становлено газові світильники, на честь імператора було вирішено запалити свічки. Порівняно з холодним блакитнуватим газовим світлом їхнє живе полум’я набагато вигідніше відтінювало урочисті обличчя численних гостей і підкреслювало красу дамських суконь.

Шарлотта ще ніколи не бачила таких розкошів. Стоячи поруч із дядьком, вона зачаровано дивилася на аристократів, дипломатів і їхніх дружин, які зібралися в залі. Дами вбралися у свої найелегантніші сукні й уклали волосся у вигадливі зачіски. Чоловіки вдягли фраки, наплояли кільцями бороди й густо намастили волосся бріоліном, щоб бути схожими на свого імператора. Зала та прилеглі до неї коридори сповнилися запахом чарівних парфумів і дорогих сигар, повсюди рікою лилося шампанське.

Розпашіла від збудження Шарлотта, ледве дихаючи, уважно дослухалася до світських бесід гостей. Звісна річ, багато які з цих розмов були всього лише пустопорожньою балаканиною, проте в атмосфері таких розкошів кожне слово здавалося золотим або ж, принаймні, позолоченим. Від хвилювання дівчина навіть забула про лист, який вона отримала три дні тому. Про лист, який міг привести до серйозних наслідків.