Скляне прокляття - Страница 94

Ремонт «Пачакутека» було закінчено. Догони зняли кріплення, що втримували повітряний корабель на скелі, і спустили його вниз. Тепер лише канати й кілки прив’язували його до землі, і «Пачакутек» ліниво розгойдувався під легким південним вітерцем. Дощ припинився, небо вкривали легкі хмаринки, крізь які подекуди вже проглядало сонечко. Савана, щедро зрошена живильною вологою, зазеленіла й покрилася квітами.

Як і було вирішено, Макс, Гаррі й О’Ніл у супроводі невеликого догонського загону кілька днів тому покинули поселення. Прощання було коротким, та Оскар твердо вірив, що бачить кмітливого репортера й відважного фотографа не востаннє.

Тепер красень «Пачакутек» привертав до себе всі погляди. Щоправда, оболонка його балона була схожою на клаптеву ковдру, проте жінки догонів попрацювали дуже сумлінно: в ній не залишилося ані найменшої дірочки. Стернові каркаси виготовили з жердин і обтягнули козячими шкурами. Вдалося навіть відреставрувати зображення зміїв і драконів на бортах. Повітряне судно начистили до блиску.

Страх перед кораблем покинув догонів. Навіть малюки вже не тікали світ за очі, побачивши його, а залюбки гралися в затінку під корпусом судна. «Пачакутек» зробився своєрідним центром поселення, чимсь на кшталт ярмарку, де збираються всі мешканці міста.

Знову з’явилося сонце, паливні елементи запрацювали, і вироблений з їхньою допомогою водень безперешкодно заповнив оболонку балона, повертаючи величезний дирижабль до життя.

Для Оскара настав час відпочинку та спокою. Поки кілька десятків людей виконували ремонтні роботи під керівництвом Гумбольдта, він цілими днями був поруч із Шарлоттою. Відтоді, як йому було призначено постільний режим, дівчина ні на крок не відходила від хворого.

Іншопланетна істота покинула його тіло. І разом із тим до юнака повернулася радість життя. Оскару ставало страшно, коли він згадував, яким самотнім і розгубленим він почувався в останні кілька тижнів. Тепер він мав час поміркувати про те, що з ним сталося. Бесіда з чужинцем і суперечка з ним раз у раз пригадувалися йому. Це ж скільки мільярдів кілометрів, скільки років! І все заради того, щоб подолати самотність. Як це жахливо, мабуть, коли навколо тебе немає жодної рідної душі!

Оскар покосився на Шарлотту, яка поринула в читання. На губах дівчини з’явилася легка усмішка — вона усміхалася тому, що читала. Тепер йому було зрозуміло, що вони підходять одне одному. Він кохає її, а вона — його. І не важливо, що з цього приводу думає батько.

Юнакові більше не хотілося сушити голову над цим. Звісно, Гумбольдт узяв із нього слово. Та це ж усього лише слово, домовленість між двома людьми вважати ту чи іншу точку зору правильною. Такої угоди легко дотримуватися тим, хто ледве знайомий одне з одним. А що коли вони живуть зовсім поряд, в одному будинку? Навіщо себе мучити?

Оскар намацав руку Шарлотти й ніжно її потиснув. Дівчина відповіла на це стискання й відклала книжку. Незабаром має прийти Убіре.

Старійшина ще вранці присилав гінця — сповістити, що він незабаром прибуде, щоб повідомити важливу новину. Про що йтиметься, дізнатись у гінця не вдалося. Лише Гумбольдт, здається, про щось здогадувався, але уперто мовчав.

— Тоді це вже не буде новиною, — відказав він у відповідь на розпитування, як завжди говорив у подібних ситуаціях.

Оскар знову торкнувся до руки Шарлотти: з півночі до них наближалася невелика група догонів. Він уже побачив мулів Уїлсона і дерев’яну підводу. Слідом бігло кілька носильників із поклажею. Попереду простували Убіре й батько Йатиме. На мускулястому плечі коваль ніс великий джутовий мішок, у якому лежало щось важке.

— Без догонів у нас нічого б не вийшло, — зауважив Оскар. — «Пачакутек» знову в чудовому стані. Залишилося тільки знайти, чим замінити вщент розбитий привідний вал. Без нього «Пачакутек» — усього лише безпорадний балон, заповнений газом.

— Я гадаю, слід зачекати, — усміхнулась Шарлотта. — Мені здається, догони щось придумають…

Група темношкірих людей наблизилася до повітряного корабля. З палуби спустили канати й мотузяні драбинки, й чоловіки спритно видерлися нагору. На підводі залишилося лежати щось масивне, загорнуте в коричневу матерію. Цей предмет обв’язали канатами, підняли на борт і обережно опустили на палубу. Слідом піднялися Убіре й коваль.

Серед дорослих крутилися і Йатиме з незмінним Джабо, і, помітивши дівчинку, Оскар щиро зрадів. Усього за тиждень вона досягла неабияких успіхів у вивченні німецької мови й уже досить непогано розмовляла.

Шарлотта з Оскаром підійшли ближче, щоб не пропустити урочистий момент. Коли всі зібралися, Убіре зірвав із таємничого предмета простирадло. Щойно юнак побачив, що саме під ним лежало, то його очі стали круглими від здивування. Це був абсолютно новісінький, тільки-но виготовлений привідний вал. Сталь вилискувала на сонці й пахла мастилом і гарячим металом. Після цього наперед вийшов коваль і витрусив на палубу вміст свого мішка — п’ять майстерно викуваних шестерень.

— Наш подарунок людям із небес, — промовила Йатиме. — Необхідні речі, щоб повернути до життя вашу летючу тварину.

Гумбольдт опустився навколішки й зачаровано погладив деталі. Потім підніс до очей одну з шестерень і уважно її оглянув.

— Чудова робота, — похвалив він. — Навіть слідів від литва не видно. Як же це вам вдалося?

— Мій батько не лише списи вміє робити, — Йатиме з гордістю подивилася на батька. — Він — найкращий коваль у горах Гомборі. Руду ми взяли в наших кар’єрах…