Скляне прокляття - Страница 14

Макс закашлявся. Ні, тільки не це!

Якого дідька Вандербільт раз у раз підкидає йому такі небезпечні й ризиковані пригоди? Невже він так схожий на любителя авантюр? Він має гарну роботу, стабільні прибутки, соціальну страховку. Все гаразд, проте нічого особливого не відбувається, нема чому заздрити.

— І куди вирушає ця експедиція? — обережно запитав він.

Вандербільт усміхнувся.

— Пеппере, ви мене потішили. Я й досі пам’ятаю, який галас ви зчинили, коли я відрядив вас до Південної Америки. А сьогодні ви вже не волаєте, як скажений, а обережно цікавитеся деталями експедиції. Гадаю, що згодом із вас вийде непоганий шукач пригод, ось побачите. А тепер відповідаю: цього разу на вас чекає Північна Африка!

На столі з’явилася географічна карта, і Вандербільт указкою окреслив на ній регіон завбільшки у тисячу квадратних кілометрів.

— Це Сахель, — пояснив він, — один із найбільш посушливих регіонів Землі. З півночі він межує з Сахарою і простягається від Атлантики до Червоного моря. Нічого, крім пустель, напівпустель і сухих саван. На заході Сахеля розташований Французький Судан. Джейбс переконаний, що там на нього чекає сенсаційне відкриття. Я хочу, щоб ви супроводжували його й докладно документували кожний крок експедиції. Звісно ж, не забувайте про наших читачів і додайте трошки драматизму та екзотики. — Він обернувся до репортерів: — Ви, Гаррі, відповідаєте за ілюстрації, а ви, Максе, подбаєте про тексти. Мені знадобляться фотографії, малюнки, звіти — абсолютно все.

Босуелл підвів голову:

— Це буде велика стаття в журналі чи ціла серія статей?

— Більше того — книга. — Вандербільт вимкнув проектор і розсунув штори. — Ми з Джейбсом давно вже замислювали щось таке, проте не могли підібрати гідного сюжету для публікації. А ось ця експедиція чудово підходить для нашої мети, та й регіон пошуків є досить інтригуючим. Крім того, на вас чекають чималі гроші. А стосовно власної безпеки можете не хвилюватися — ви в надійних руках. Джейбс повсюди подорожує із озброєною охороною.

Макс відкашлявся.

— І коли ж ми вирушаємо?

— Я забронював для вас дві каюти на «Кампаньї». Пароплав відпливає з Нью-Йоркської гавані завтра вранці й буде в дорозі шість днів. Після прибуття до Лондона ви маєте одразу ж вирушити до асистента сера Уїлсона в Астрономічне товариство, й він повідомить вам усі подробиці. — Шеф простягнув кожному із журналістів по пухкому конверту. — Тут квитки, гроші, візи та рекомендаційні листи. Все, що знадобиться вам у дорозі.

Він підвівся й міцно потиснув обом руки.

— Успіху вам, панове!

8

Вечір напередодні нового 1894 року

Оскар обтер спітніле чоло. Та де ж ці кляті черевики? Він обшукав геть усю кімнату, зазирнув під ліжко, обнишпорив закутки. Чародійство якесь. Іще сьогодні вранці вони були на місці. Напевно, Лєна їх кудись запроторила. Це руде веснянкувате дівчисько завжди порядкує його речами так, як лише заманеться. Це просто неподобство! Звісно, Лєна може мати на це якісь власні причини. Та чому саме сьогодні?

Він іще раз обдивився всі куточки і здався. Відчинив двері:

— Лєно!

Ані звуку у відповідь. Тоді він покликав голосніше:

— Лєно!

Нарешті, на сходах почулися кроки. Застрибали руденькі косенята.

— Що ти тут робиш? На тебе вже давно всі чекають. Навіть коні почали нервувати.

— Не можу знайти черевики! Куди ти їх поділа?

— Туди, де їм і годиться стояти — поряд із іншим взуттям. — Вона пройшла через кімнату й відчинила дверцята шафи.

І справді — на нижній полиці стояли його черевики.

— Ось, будь ласка! Все на своїх місцях.

Оскар прикусив губу, не знаючи, що сказати. Про те, що черевики стоять у шафі, він міг би й сам здогадатися. Тихенько лайнувшись, він натягнув і зашнурував їх.

— Оскаре! Ти примушуєш нас чекати! — почувся знизу голос Гумбольдта.

— Поквапся! — приєдналася до нього і Лєна. Вона провела щіткою по його куртці, поправила комір сорочки й підтягнула вузол краватки. — Ти нервуєш?

— Ще б пак! — насупився Оскар.

Ясна річ, він нервує. А хто б міг зберігати спокій у такій ситуації?

— Не переймайся, — сказала Лєна, злегка поплескавши друга по спині. — На твоєму місці я б також страшенно хвилювалася. Я тебе чудово розумію.

— Дякую, — пробурчав Оскар і скотився вниз по сходах.

— Ну, нарешті! — полегшено вигукнув Гумбольдт, побачивши його ще на східцях. — Ми вже гадали, що нам доведеться їхати без тебе.

Новоспечений Оскарів батько був у довгому чорному пальті, новеньких блискучих чоботах зі сталевими підківками та у високому циліндрі. В руці він тримав свій улюблений ціпок із золотим набалдашником у формі лев’ячої голови.

— Ти сядеш із дамами чи зі мною на передку?

Оскар скоса глянув на звабливо теплий закритий екіпаж, однак похитав головою.

— Чотири ока краще, ніж два. Я з тобою!

— От і чудово! — Гумбольдт запалив гасовий ліхтар, заскочив на передок і посунувся, даючи синові місце поряд із собою.

Екіпаж рушив, і Оскар, оглянувшись назад, помітив обличчя своїх друзів, які попритискали носи до шибок.

— Глядіть мені, не бешкетуйте. І нікому не відчиняйте! — гукнув Гумбольдт. — Постарайтеся бути гідними моєї довіри! Побачимося в новому році!

Коні бадьоро бігли вулицею. Гумбольдт підтягнув віжки й повернув до центру міста.

О чверть на дев’яту вони зупинилися біля будинку Беллхайма.

Чотириповерхова споруда на Доротеєнштрассе, неподалік від Бранденбурзьких воріт, була святково освітлена. В’їзд у внутрішній двір будинку було відкрито. Гумбольдт спрямував свій екіпаж туди, де ще залишалося вільне місце, не заставлене іншими каретами та ландо. Схоже, що більшість гостей уже прибула на свято.