Скляне прокляття - Страница 77

Те, що він побачив, примусило його відчайдушно за волати.

Джейбс Уїлсон відсахнувся.

Перед його очима все ще палав електричний розряд — синьо-біле щупальце, яке метнулося до Арчера. Потім почувся шиплячий свист, і тіло його ад’ютанта почало корчитися в конвульсіях. Могутній потік світла пронизав бідолаху наскрізь. Сині спалахи з’явилися на одязі англійця, пробігли вздовж канату кудись угору й із сухим тріском зникли. Посипалися іскри. Канат обвуглився й обірвався, нерухоме тіло його вірного друга і помічника полетіло вниз.

Кран було безнадійно зіпсовано, пісок унизу, навколо непритомного Арчера, було всипано обгорілими залізяками та розтрощеними балками, що залишилися від саморобної конструкції.

Уїлсон розширеними від жаху очима стежив за тим, що відбувалося. Він ладен був уже рвонути до храму, щоб допомогти Арчеру, проте миттю усвідомив, що це було б фатальною помилкою, і відсмикнув ногу, так і не наважившись ступити всередину.

Це його і врятувало: поверхнею піску вже пробігали хвилі, розходячись концентричними колами, ніби хтось жбурнув камінь у спокійну воду. Тіло його друга лежало під уламками крану, але тепер пісок навколо нього почав бурхливо рухатися й нуртувати. Здійнялися вгору дрібні зеленкуваті кришталики, й ця лиховісна хмара поховала під собою Джонатана Арчера. Щось зашипіло, а потім раптом загуло, ніби десь поряд утворився величезний водоспад. Пісок спучився, як у повній по вінця посудині, повітря зробилося щільним, наче збурений пісок, а з храму поповз нестерпний сморід. Уїлсону довелося затиснути носа, проте запах був таким сильним, що сльозилися очі.

Йому вперше зробилося по-справжньому страшно. Клятий метеорит! Слід було таки дослухатися до голосу інтуїції. Якби це завдання він примусив виконати бранців, тоді й Арчер був би цілим. Та що вже тепер бідкатися! Нічого не вдієш…

Минуло не більше тридцяти секунд, і все затихло. Зеленкуватий пісок знову зробився гладеньким, морок розсіявся. В повітрі залишився тільки легкий запах сірки й озону. Оце й усе. Ані Джонатана Арчера, ані уламків підйомного крану. Зникли, як і не було. Неначе їх змела невидима рука.

Мисливець на метеорити, який прославився на всю Англію завдяки своїй нездоланній мужності, відчув, як у нього тремтять і підгинаються коліна.

53

Крізь вузьку шпарину в дверях Гумбольдт марно намагався розгледіти, що діється в місті. Ну, звісно ж, щось надзвичайне відбувалося саме у храмі й навколо нього. Там раптом спалахнуло сліпучо-яскраве світло, почувся дивний свист, застугоніла земля, та наразі все стихло так само, як і почалося.

Потім учений побачив, як сходами, що вели до храму, спускається мисливець на метеорити Уїлсон, і при цьому він має такий вигляд, ніби щойно зазнав нищівного нокауту на рингу. Кілька найманців одразу кинулися до свого керівника й підхопили під руки. Однак Уїлсон швидко отямився й почав віддавати команди своїм людям, люто жестикулюючи й раз у раз указуючи на храм.

Цікаво, що там могло статися? І де це Арчер?

Тільки зараз Гумбольдт пригадав, що помічник Уїлсона щось уже досить давно не траплявся йому на очі. Він хотів було повідомити про свої спостереження решту бранців, коли в глибині хатини пролунав відчайдушний зойк.

Оскар!

Учений стрімко обернувся.

Здригаючись усім тілом, юнак зірвав із себе сорочку. Світло, що пробивалося з вентиляційного отвору під дахом, вихоплювало з напівтемряви його бліду шкіру і скривлене від страшного болю обличчя. Біля ніг юнака валялася купа бинтів.

— Погляньте лишень! — Макс указав на руку Оскара.

Гумбольдт ошелешено завмер на місці. В кількох місцях шкіра руки Оскара ороговіла, наче у змії. Проте це була не луска, а тонкий склоподібний шар, який блищав і мерехтів у тонкому сонячному промені. Зміни почалися біля зап’ястя й тяглися майже до самого плеча, захоплюючи частину шиї та грудей. Учений ледве спромігся здолати в собі жах і співчуття.

— Господи, Оскаре! Коли це почалося?

— Я… я не знаю… Ще в Берліні, — голос Оскара було важко впізнати. — Це та бійка з Беллхаймом… Можливо інфекція…

Гумбольдт вражено дивився на сина.

— Беллхайм?

Юнак кивнув. Йому було боляче навіть поворушитися.

— Це… був… осколок…

— Але чому ти мовчав?

Оскар опустив очі:

— Мені… мені було соромно…

Гумбольдт усе зрозумів. Він схопив руку Оскара й підніс її ближче до світла. Кінцівка зробилася напівпрозорою, схожою на деякі види риб із Південно-Східної Азії. Подекуди крізь склоподібні тканини було видно навіть кістки й судини. Хвороба зайшла вже надто далеко.

— Я не розумію… — пробурмотів учений. — Місіонери… Вони мали б вчасно помітити. Вони ж тебе оглядали!

— Вони… все… бачили… — відповів Оскар. — Тому… нічого не сказали.

Гумбольдт ковтнув клубок, що став у горлі. Потім знову взяв Оскара за руку і м’яко потиснув її:

— Усе буде гаразд, мій хлопчику.

Гаррі кинувся до дверей і почав гамселити в них обома руками.

— Послухайте, О’Ніл! Негайно відчиніть! Це терміново! Нашому хлопцеві потрібна медична допомога! Мерщій відчиніть двері!

Відповіддю була лише тиша.

Патрик О’Ніл із тривогою поглядав на храм. Наскільки він міг бачити звідси, справи там були досить кепські. Кран завалився, Арчер кудись зник. Найманці метушилися, неначе мурахи в розворушеному мурашнику.

Йому нестерпно кортіло зрозуміти, що там відбувається, та про нього, здається, всі забули. Він їм потрібен як хлопчик на побігеньках або ж охоронець, а як до діла, то зась. Про серйозні речі Уїлсон при ньому навіть не згадував.